Іллінецька територіальна громада

Дорогі громадяни!

Рівно 105 років тому саме тут, на Софійській площі у Києві, були проголошені такі рядки: «Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України».

Це слова з Акта злуки, який об’єднав українські землі по обидва береги Дніпра в єдину державу. І з цієї нагоди сьогодні ми відзначаємо День Соборності України.

Щороку 22 січня ми завжди згадували про два ключові уроки тих часів, два дороговкази для всіх поколінь української нації: щоб здобути власну державність, треба боротися, щоб її вберегти, потрібно єднатись.

І настав день, коли всім нам випало довести: ці обидва уроки засвоєно. Всі українці знають цей день. Згадуючи його, можна не називати рік, достатньо числа й місяця. Це 24 лютого.

Коли ми показали, що соборність і самостійність України для нас справжні, а не декларативні цінності. І ми не віддали свою державу, а з першого дня війни довели: відсіч повномасштабній агресії ворога дає повномасштабна єдність народу. Не символічно, не епізодично, не на словах, а на фронтах – на всіх напрямках бойових дій проти неволі. В усіх формах битви за збереження України. Соборної, самостійної, сильної.

Віддаючи їй належне, починаючи з 1990 року, українці створювали живі ланцюги єдності. Української єдності, що простягається із заходу на схід. 24 лютого українці знову взялися за руки. Обравши знову не окови рабства, а ланцюг єдності. Різниця лише в тому, що він набув нової форми. Коли для кожного українця не стало понять «мій» чи «не мій» регіон, бо кожен куточок України, кожне місто й село стали рідними. Коли ми стали рідними одне одному. Коли українці з Києва, Харкова, Львова, Одеси, Дніпра б’ються за українців на Донбасі й у Криму, на півдні й півночі. Коли українці із Закарпаття, Буковини й Галичини відчиняють двері своїх домівок і дають прихисток українцям із Маріуполя, Херсона, Запоріжжя. Українці й українки, які воюють. Українці й українки, які працюють. Українці й українки, які допомагають. Українські матері й українські діти, які, втративши домівки, перебувають за кордоном і роблять свій внесок у спільний спротив, збирають і передають те, що необхідно тут. Коли українці з кожного регіону працюють для захисту кожного регіону.

І для звільнення кожного куточка, що тимчасово окупований. Коли українці, що зараз там нас чекають і чують, продовжують бути українцями, продовжують спротив. І разом ми обов’язково змусимо Росію піти. І слова Акта злуки про об’єднання відірваних одна від одної частин України знову прозвучать. Стануть реальністю. Бо сьогодні кожен українець б’ється за кожного українця, доводячи: коли всі українці тримаються за руки, вони не піднімуть їх догори, аби здатися.

Боремось усі. І сьогодні це стосується не тільки обох берегів Дніпра. Сьогодні соборність українців охоплює обидві півкулі Землі, у кожному куточку якої 24 лютого пролунало: я – українець. I'm Ukrainian. Пролунало на всіх континентах, де живуть наші люди. Ті, хто з початком повномасштабної війни, незалежно від місця проживання, народження, паспорта, ствердно сказали: «Я – українець». Довели справами. Наша багатомільйонна діаспора, наші лобісти інтересів України в усьому світі. Хто збирає, знаходить, пакує та передає все, що потрібно для перемоги. Всі, хто не забув власного коріння та не дає світу забути про Україну. Всі, у чиїх жилах тече українська кров і в чиїх грудях б’ється вільне серце. Українці за походженням, які давно довели, що є українцями за духом. І після багатьох років очікування вони нарешті мають стати українцями й за паспортом. На законодавчому рівні. Сьогодні я вношу у Верховну Раду України ключовий законопроєкт, який дасть змогу ухвалити комплексні зміни до законодавства та запровадити інститут множинного громадянства.

І дасть змогу мати наше громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам із різних країн світу. Звісно, окрім громадян країни-агресора.

Всі, хто в періоди різних хвиль еміграції вимушено залишив рідну землю, опинившись у Європі, США, Канаді, країнах Азії, Латинської Америки. Всі, хто допомагає нам попри сотні й тисячі кілометрів від рідної землі.

Іноземні добровольці, які стали на захист України, усі, хто воює за свободу України, як за рідну Батьківщину. І Україна стане для них такою.

Для всіх, хто зможе відчути, що бути в Україні означає бути вдома. Не туристами, а громадянами. Великої, соборної, єдиної України.

За свободу якої ми боремося. Б’ємося за право бути українцями. І відповідне рішення – один з елементів такої свободи, одна з можливостей реалізації такого права. Права бути українцем.

Окрім цього, ми маємо сьогодні робити кроки не лише для зміцнення соборності України й нашого народу, а й дії задля соборності прав і свобод, правди про українців, правди про нас і правди про нашу історію.

Заради цієї мети сьогодні мною підписано указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації». Це повернення правди про історичне минуле заради українського майбутнього.

Дорогий народе!

Навесні 2022 року я вперше побачив Бучу після окупації. І вперше одягнув футболку зі словами I’m Ukrainian. Я – українець! І завжди, а особливо тепер, слова «я – українець» мають особливе значення. Сьогодні вони сповнені мужністю, гордістю й незламністю нашого народу. Болем, який відчувають кожен українець і українка, та водночас силою, яка допомагає нам усе пройти. Усе подолати. Усе пережити. Знаючи й пам’ятаючи, що тільки сильні українці можуть стати єдиними. І тільки єдині українці можуть бути сильними.

Українці в усьому світі.

Я – українець! I’m Ukrainian.

З Днем Соборності, дорогий народе!

Слава українцям!

Слава Україні!