Іллінецька територіальна громада

13 вересня, у Іллінецькій міській мультимедійній бібліотеці відбувся захід присвячений вшануванню пам’яті загиблого Героя у російсько-українській війні Олександра Багнюка.

Десять років стійкості, болю, і водночас сили.

12 вересня 2024 року минуло десять літ як куля ворожого снайпера зупинила життя. Загинув син, брат, чоловік, батько, Герой Іллінеччини Олександр Олександрович Багнюк.

На заході пам’яті були присутні батьки Героя - мати Валентина Григорівна Багнюк, батько Олександр Михайлович Багнюк, сестра Інна Олександрівна, рідні, друзі. Також вшанувати пам’ять Воїна прийшли заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Людмила Трохимець, начальник управління культури Юлія Весна, начальник управління освіти Світлана Крот, Віра Іванівна Чопик, класний керівник Олександра Багнюка, учні та вчителі Іллінецького ліцею №2 в якому навчався Олександр.

Захід розпочався хвилиною мовчання, усі присутні схилили голови в пам’ять про нашого земляка та всіх тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність рідної Батьківщини.

Мати Героя, Валентина Григорівна, згадала військовий шлях сина, та зі сльозами на очах, з болем у серці той страшний день, день коли її сина, рідну душу забрала кривава війна. “Минуло 10 скорботних років для нашої сім’ї. 3 березня 2014 року, мій син з побратимами першими ешелонами відправились у Крим, далі на Донецький напрямок. Розмовляючи по телефону, та чувши вибухи, я запитувала у синочка, що це за вибухи, але він мене заспокоював та казав, що то звуки сигнальних ракет, не хвилюйтесь. Так він завжди нас втішав. Зранку та ввечері постійно телефонував, але вже 12 вересня дзвінка не було. Того ж дня, як тільки нам повідомили найстрашнішу звістку у житті, ми з батьком поїхали на схід, щоб забрати тіло свого сина… Привезли його в Іллінці, він завжди казав, як тільки піду на пенсію, хочу жити в Іллінцях. Немає жодного дня, щоб ми не згадали про нашого синочка”, - з пекучем болем розповіла мати Олександра Багнюка.

Сестра Олександра Олександровича, Інна Олександрівна поділилася своїми спогадами про старшого брата, про його сміливість, відданість та самопожертву. “12 вересня 2014 року у нашій сім’ї мало відбутися маленьке сімейне свято. Саша завжди зранку першим усіх вітав, але доля внесла свої трагічні корективи, нам повідомили страшну звітку про його загибель. Далі все відбувалось як у страшному сні. Повернення тіла Саші на рідну землю, мітинг-реквієм у військовій частині, дорога колоною 200, процесія поховання у місті Іллінці. Відмотуючи кадри назад хочу сказати, що мій брат з дитинства завжди підтримував мене, допомагав, навіть інколи робив за мене, як за меншу сестру, домашні справи. Навчаючись у Харкові, приїжджав не часто, але як пішов працювати у міто Біла Церква, при можливості зразу ж їхав додому. Кожен його приїзд, то був вир подій, він спішив жити, він хотів встигнути все, і допомогти і попрацювати. Відпочивали ми у колі рідних, то були щирі сімейні вечори, щирі зустрічі, і зараз цього дуже не вистачає. Він як кадровий військовий був дисциплінованим, цілеспрямованим, відповідальним, але водночас добрим, співчутливим та порядним. Саша був для нас найкращим. Кажуть, що біль утрати з роками проходить, неправда, навіть 10 років потому нікуди біль не відходить, просто звикаєш до нього і далі живеш. Вся наша родина, всі ми його пам’ятаємо, він назавжди залишиться в наших серцях. У кожного Героя є своє життя та і є своя смерть. Про них усіх потрібно пам’ятати та розповідати. Вічна пам’ять моєю брату, Героям Слава!”

Двоюрідна сестра Олександра, Алла Василівна, також згадала свого брата щирими та теплими словами.

Шкільні роки Олександра Багнюка пройшли у Іллінецькій середній загальноосвітній школі №2. За спогадами однокласників та учителів він був найкращим учнем, добрим другом і веселим юнаком – справжнім лідером серед однолітків. Про шкільні роки Героя, з гордістю та сумом розповіла Віра Іванівна Чопик, класний керівник Олександра під час навчання.

Закінчивши школу, Олександр пішов навчатися до Харківського вищого танкового училища, яке успішно закінчив в 1998р.здійснивши свою мрію стати військовим. Курсантські будні, успіхи та невдачі ділив з другом – іллінчанином Олександром Зварком, мама якого після загибелі Олександра присвятила йому вірш.

Кричить душа, від болю не втихає,

І серце в грудях розривається навпіл,

О, Господи, за що ж ти так караєш

І Україну, і солдатських матерів?!

Чому ти забираєш самих кращих

Від діток, від згорьованих батьків,

Чому так мало їм життя відміряв,

Послав у вічність в розквіті років?

А їм би жити і дітей ростити,

Садити сад і будувати дім,

Навіщо їм так рано помирати,

Залишивши дітей на молодих ще вдів?!

Матусю – земле, будь їм тільки пухом,

Не падай тяжбою на груди молоді,

Вони – герої, а герої не вмирають,

Їх душі птахами літають в висоті,

Давайте, українці, поклянемось,

Що будем вічно пам’ятати тих,

Хто голови поклав за Україну,

Помолимось, помолимось за них.

Ми в їхню пам’ять будем будувати

Нове, прекрасне, мирне майбуття,

Щоб там, у вічності, могли спокійно спати

Ті, що злягли за нас, заради кращого життя.

Після закінчення училища Олександр служив у Білій Церкві 72-ї механізованій окремій бригаді. Герой понад усе любив свою родину, шанував батьків, сестру, друзів. Молодий, перспективний, кароокий красень – офіцер змушував прискорено битися не одне жіноче серце. Але він вибрав її – свою кохану Лідію, ту одну єдину, яка стала справжнім другом та підтримкою, надійним тилом. Створили сім’ю, виховували дітей Назара та Софію, мріяли про їхнє щасливе майбутнє, будували плани, які перекреслила підступна війна…

Маріуполь, Волноваха, Савур-Могила, Донецький і Луганський аеропорти, Зеленопілля, Червонопартизанськ, Ізварене… 72-й бригаді випало пройти випробування під вогняним дощем мінометів і «Градів» на найгарячіших ділянках фронту. Майор Олександр Багнюк нарівні зі своїми побратимами сміливо йшов у бій, вів за собою, був прикладом мужності та відваги й загинув як герой, 12 вересня 2014року від кулі снайпера в районі села Петрівське Старобешівського району Донецької області..

Олександр Багнюк завжди був гордістю для своєї родини. Давши урочисту Присягу на вірність народу України. Цій клятві він залишився вірним до останньої хвилини свого життя. Олександр Олександрович став одним із першим небесної гвардії іллінеччини.

Заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Людмила Трохимець, зі словами скорботи звернулась до рідних Олександра Багнюка.

“Шановні Валентино Григорівно, та Олександре Михайловичу. Прийміть щирі слова співчуття та вдячності за вашого сина, який віддав своє життя за нашу свободу та незалежність. Його подвиг назавжди залишитися в наших серцях, а його самопожертва є свідченням великої любові до України та свого народу. Ваш біль неможливо осягнути, але ми розуміємо, що ця втрата є неймовірно важкою. Дякуємо вам за виховання справжнього Героя, та низький уклін вам за сина. Нехай світла пам'ять про нього живе вічно, а наш народ завжди пам'ятає і шанує його подвиг”,- сказала Людмила Михайлівна.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександр БАГНЮК нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (21 жовтня 2014 року, посмертно)

14 жовтня 2014 члени виконкому Білоцерківської міської ради підтримали проект рішення про присвоєння звання Почесний громадянин міста Біла Церква Олександру Багнюку.

5 грудня 2014 в Іллінецькому НВК школі-гімназії № 2, де навчався Олександр урочисто відкрито меморіальну дошку на його честь.

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 24 вересня 2015 року №714 майору БАГНЮКУ Олександру Олександровичу, заступнику командира механізованого батальйону 72 окремої механізованої бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України присвоєно чергове військове звання ПІДПОЛКОВНИК (посмертно).

30 грудня 2015 в місті Іллінці вулицю, де мешкав Олександр Багнюк, було названо його іменем.

6 грудня 2016 в місті Іллінці на початку вулиці, названої на честь Героя, відкрито меморіальну дошку учаснику АТО підполковнику Олександру Багнюку, де сьогодні відбулось покладання квітів, як знак вдячності та скорботи.

Пам'ять про Героя- земляка буде жити в наших серцях. Ми ніколи не забудемо про його жертву та про той безмежний борг, який залишився перед ним і перед усіма, хто захищає нашу землю. Хай спочиває з миром наш герой, а нам – пам’ятати та боротися за те, за що він віддав своє життя.

Допоки ми живі — житиме пам’ять про наших героїв.

Слава Україні!

Героям Слава!