«Поки я чекаю, ти живий»: в Іллінцях пролунали Дзвони надії за зниклими та полоненими Захисниками та Захисницями України

На центральній площі нашого міста лунав особливий передзвін. Це були не просто дзвіночки. Це був голос надії. Голос матері, яка щодня молиться за сина. Голос дружини, яка не перестає вірити. Голос дитини, яка мріє знову обійняти батька. Голос усіх, хто живе очікуванням.

Всеукраїнський флешмоб «Дзвони надії для тих, хто в тиші» об’єднав жителів Іллінецької громади навколо спільної мети – підтримати родини військовополонених та безвісти зниклих Захисників і Захисниць України та засвідчити: вони не залишилися наодинці зі своїм випробуванням.

Пліч-о-пліч із рідними згадали ім’я кожного нашого земляка, чия доля досі залишається невідомою, хто перебуває в полоні чи вважається зниклим безвісти за особливих обставин. Говорили про очікування, яке не вимірюється днями чи роками. Про любов, яка сильніша за відстань. Про надію, що не згасає навіть тоді, коли мовчить час.

Разом із настоятелем храму Святителя Миколая Чудотворця, благочинним Іллінецького благочиння Православної Церкви України отцем Ярославом піднесли молитву до Бога за тих, чий шлях додому ще триває, та вшанували хвилиною мовчання пам’ять полеглих Героїв, які віддали життя за свободу і незалежність України.

Зі словами підтримки до родин звернулися Іллінецький міський голова Володимир Ящук, голова госпітального волонтерського фонду «Миротворець України», генеральний директор Немирівської міської лікарні Олена Верлан-Кульшенко та голова громадської спілки «Ветеранський простір «Точка опори», дружина безвісти зниклого Захисника Сергія Демишева Тетяна Огородник.

«Шановні рідні наших Захисників і Захисниць! Статус "безвісти зниклий" або "полон" – це найважче випробування, яке тільки можна уявити. Це щоденний біль, це невідомість, яка крає душу, це тисячі запитань без відповідей. Але водночас – це колосальна сила віри, яку у вас, шановні родини, ніхто не здатен відібрати.

Мене вразив вислів на одному з прапорів із портретом нашого земляка: "Поки я чекаю, ти живий". І повірте – це справді так. Дай Боже, щоб кожен наш Воїн, на якого чекають рідні, повернувся додому. Це біль очікування, який розділяє вся громада. І поки б’ються наші серця, ми не перестанемо вірити, шукати та чекати кожного нашого Захисника», – наголосив міський голова.

Фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Олена Рябошапко – дружина безвісти зниклого Захисника України Тимура Рябошапка – озвучила звернення родин військовополонених і безвісти зниклих до Президента України, правоохоронних органів, Сил безпеки й оборони та уповноважених державних інституцій, відповідальних за пошук, щодо продовження та посилення заходів із розшуку, встановлення місця перебування, звільнення та повернення військовослужбовців-жителів Іллінецької міської територіальної громади, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти за особливих обставин.

Найбільш зворушливою стала мить, коли рідні, побратими, керівництво громади та всі учасники акції прикріплювали дзвіночки на гілля Дерева Надії. Кожен із них - символ окремої людської долі, окремої історії, окремої молитви й незламної віри у повернення.

І коли десятки дзвіночків одночасно озвалися кришталевим передзвоном, здавалося, що цей звук здіймається до самого неба.

Нехай цей передзвін долине до кожного українського воїна, який сьогодні перебуває у ворожому полоні чи вважається безвісти зниклим. Нехай він нагадає: на рідній землі чекають, моляться, люблять, не забувають.

Бо там, де живе надія, завжди є шлях додому.