Іллінецька територіальна громада

Сьогодні, у Міжнародний день безвісти зниклих, у нашій громаді відбувся захід на підтримку родин Захисників і Захисниць України, які зникли безвісти при виконанні бойових завдань, а також родин воїнів, які перебувають у російському полоні.

Проходив захід на площі біля Дерева Надії, встановленого минулого року. Цьогоріч з ініціативи родин та громадської спілки «Ветеранський простір «Точка опори», за підтримки міської ради, тут облаштовано Стіну надії з портретами Захисників і Захисниць, доля яких нині невідома або котрі перебувають у російському полоні, та встановлено арку зі дзвоном. На Стіні розміщено портрети тих військових, чиї рідні надали згоду на їх встановлення. Відтепер цей простір у центрі Іллінців стане особливим місцем для родин, які живуть надією та очікуванням - місцем зустрічей, спільних молитов і тихих розмов.

Зі словами підтримки до рідних звернувся Іллінецький міський голова Володимир Ящук:

«Ми розуміємо, як вам важко жити в невідомості. Кожен день очікування — це випробування, яке неможливо описати словами. Наш обов’язок — бути поруч, допомагати, говорити про наших Захисників і робити все можливе, щоб їх повернення стало реальністю. Шановні рідні, повірте, що ми разом з вами, всі 22 тисячі жителів громади, які також вірять і сподіваються на повернення наших воїнів. Нехай вам вистачить сил пройти цей важкий шлях і ваша віра не згасне. І нехай кожна родина почує найважливіші слова: «Я повернувся. Я живий. Я з вами».

Від родин безвісти зниклих Захисників та полонених Воїнів, виступила Тетяна Огородник, голова громадської спілки «Ветеранський простір «Точка опори», дружина, яка більше трьох років чекає на повернення свого чоловіка:

«Сьогодні ми відкриваємо Стіну надії не просто з портретами рідних людей. За кожним зниклим безвісти на портреті — чиєсь життя, родина, діти, батьки, дружини. На нашу долю випала дуже складне випробування. Ми вчимося кожен день жити в надії та переборювати свої страхи. Ми вчимося чекати ще більше, ніж ми могли до того. Ми вчимося ставати сильнішими. Бо статус «безвісти зниклий» чи «перебуває у полоні» — це водночас і страшна невідомість, і надія. Надія, коли ти не знаєш, чого чекати завтра, але продовжуєш вірити у повернення рідної людини. Я хочу, щоб Стіна з портретами хлопців, була нагадуванням для іллінчан про те, що це наші Захисники, це люди зі своєю історією, люди, яких кожний день чекають їх рідні. Для мене дуже відрадно, що наші ініціативи зі створення такого простору, важливі, насамперед, для родин безвісти зниклих та родин військовополонених. Ми створюємо місце, куди можна прийти, побути поруч із тими, на кого чекаєш, і відчути, що ти не сам в цьому очікуванні. Я безмежно вдячна Іллінецькій міській раді, усім депутатам за підтримку, допомогу та розуміння. Вдячна міському Будинку культури за організацію таких хвилюючих заходів. Вдячна ковальській майстерні «Явір» за те, з якою повагою та майстерністю вони втілили наш задум».

Своїми думками поділилась мама безвісти зниклого Воїна Дениса Кузіна Олена Кузіна:

«Мрія кожного, щоб нарешті закінчилась ця війна і наші хлопці, де б вони не були, повернулись додому. Кожний раз, коли я буваю в Іллінцях, я приходжу до цього дерева і прошу Бога, прошу Всесвіт, щоб він допоміг, щоб наші хлопці повернулись живими і самі зняли ці стрічки. Бажаю всім терпіння. Вірте до останнього. Кажуть, що надія вмирає останньою, нехай у наших серцях вона не згасне ніколи. Слава Україні!».

Під час заходу прозвучали імена наших земляків — Захисників і Захисниць України, зниклих безвісти у ході виконання бойових завдань та котрі перебувають у ворожому полоні. Кожне ім’я, яке називалось в тиші площі, супроводжувалося ударом дзвона — як нагадування про найрідніших, кого щомиті чекають удома, про родини, для яких кожен день сповнений тривоги й надії.

Хочеться сподіватися, що цей дзвін через сотні й тисячі кілометрів долине до них і стане звісткою з рідної землі, про те, що їх люблять, не забувають, за них моляться, їх чекають.

З хвилюванням і сльозами родини, які нещодавно отримали звістку про зникнення своїх рідних, прикріпили жетони з їхніми іменами на Дерево Надії, а учасники заходу - синьо-чорні стрічки, символ цього дня. Нехай Дерево Надії береже ці імена, а кожна стрічка з жетоном на ньому одного дня буде знята руками тих, на чиє повернення так чекають.