Спортивна традиція пам’яті: в Іллінецькій громаді провели футбольний турнір на честь полеглих Героїв

19 вересня на футбольному полі Іллінецької дитячо-юнацької спортивної школи відбувся турнір з міні-футболу пам’яті загиблих Воїнів-Захисників — футболістів Максима Камінського, Анатолія Нікітюка, Миколи Лисюка та Дмитра Мікуліна.

Цей турнір особливий. Адже футбол був тією справою, яка свого часу об’єднувала наших Героїв.

Для когось із них футбольне поле було місцем, де він виходив у складі міської чи сільської команди, представляв свою громаду, разом із друзями переживав радість перемог і гіркоту поразок. Для інших любов до спорту стала професійним шляхом — вони навчалися, здобували фах учителя фізичної культури, щоб надалі передавати дітям свою любов до спорту, руху та командної гри.

Футбол посідав особливе місце в житті кожного з них. І сьогодні особливо символічно, що пам’ять про Максима, Анатолія, Миколу та Дмитра продовжує жити саме на футбольному полі.

Віддати шану землякам, друзям, товаришам по команді та Героям цього дня прийшли іллінчани, друзі, бойові побратими, керівництво громади, волонтери та футбольні вболівальники.

Почесними гостями турніру були найрідніші люди Героїв — ті, для кого їхні імена назавжди залишаться найдорожчими.

Від родини Максима Камінського були його мама Галина Григорівна, дружина Світлана та син Владислав. Пам’ять про Анатолія Нікітюка разом із присутніми вшанувала його мама Ганна Михайлівна. Від родини Дмитра Мікуліна була його мама Лариса Володимирівна. Поруч з учасниками турніру були й рідні Миколи Лисюка — його дружина Галина Романівна та онучка.

Їхня присутність цього дня була особливо важливою. Адже за кожним із цих імен — ціле життя, родина, любов, спільні моменти, дорогі спогади та біль втрати, який неможливо передати словами.

Учасники та гості турніру хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих Захисників.

Вони любили футбол, жили поруч із нами, мріяли, працювали, дружили, будували плани. А коли настав час захищати Україну — стали на її захист і віддали за неї найдорожче — своє життя.

До присутніх та учасників змагань звернулися заступник міського голови Людмила Трохимець, голова ГО «Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій» Микола Стельмащук та капітан команди Іллінецької громади Дмитро Бердніков.

У своїх зверненнях вони наголосили на важливості збереження пам’яті про загиблих Захисників, на значенні таких зустрічей для родин Героїв, їхніх друзів, побратимів та всієї громади. Говорили про силу спорту, який об’єднує людей, виховує командний дух, взаємопідтримку та повагу.

Учасникам змагань побажали чесної боротьби, спортивного азарту, командної єдності, яскравої гри та гідного суперництва, а головне — щоб цей турнір став доброю традицією, яка щороку збиратиме людей не лише заради спорту, а й заради пам’яті та вдячності Героям.

Сьогодні на футбольному полі знову звучав свисток судді, лунали оплески, точилася спортивна боротьба, вирували емоції. Але за кожною грою, кожним голом і кожною перемогою було щось значно важливіше — пам’ять про людей, яких любили, з якими дружили, грали в одній команді, навчалися, працювали, жили поруч.

У турнірі взяли участь команди Іллінецької громади, Гайсинської громади та команда військової частини «Зухвалі сороки».

На футбольному полі панували справжні спортивні емоції — команди демонстрували характер, волю до перемоги та жагу до гри. Та цього дня результат на табло був не найголовнішим. Адже всі, хто вийшов на поле, об’єдналися заради значно більшої мети — вшанувати пам’ять тих, для кого футбол колись був частиною життя, а сьогодні їх самих немає поруч.

За підсумками турніру перемогу здобула команда Іллінецької громади — господарі змагань.

Вітаємо переможців та дякуємо всім командам за красиву, чесну й емоційну гру, за спортивний дух і за те, що стали частиною цього важливого дня.

Турнір ініційований ГО «Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій» та футбольною командою «Ветеран» 40+ за підтримки Іллінецької міської ради.

Цей турнір започатковано як щорічну традицію пам’яті. Відтепер кожного року футбольне поле збиратиме друзів, побратимів, спортсменів, рідних, уболівальників і всіх, кому важливо пам’ятати.

Бо пам’ять — це не лише слова й дати. Це імена, які продовжують звучати. Це люди, про яких розповідають дітям. Це зустрічі, які не дають забути. Це традиції, що передаються від покоління до покоління.

І нехай щороку цей турнір нагадує нам не лише про те, якими вони були на футбольному полі, а передусім — якою ціною вони захищали свою землю, своїх рідних і нашу Україну.

Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.