Вітюк Сергій Борисович
Дата та місце народження: 13 серпня 1973 року в с. Павлівка
Військове звання: Старший солдат
Нагороди: Нагороджений відзнакою Генерального штабу Збройних Сил України нагрудним знаком «Учасник АТО».
Вітюк Сергій Борисович народився 13 серпня 1973 року в с. Павлівка в багатодітній родині службовців. У 1980 році пішов у перший клас Павлівської восьмирічної школи. Після закінчення закладу освіти розпочав навчання у Вінницькому ПТУ №7, де здобув професію електрозварювальника. В 1991 році пішов працювати в місцеве колгоспне господарство.
13 листопада 1991 року призваний на строкову службу (в\ч 32501), де пройшов навчання і був водієм-механіком танка Т-64. Після демобілізації знову працював у місцевому господарстві.
3 квітня 2015 року мирне життя безстрашного хлопця зазнало змін. Сергій Борисович призваний до лав Збройних Сил України. З 15 травня 2015 року брав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції. Мав звання старшого солдата. Був водієм-механіком евакуаційного відділу взводу технічного забезпечення першого танкового батальйону в/ч-1688 в Донецькій і Луганській областях. Під час виконання бойових завдань його вірним «бойовим конем» знову був танк.
22 вересня 2015 року отримав осколкові поранення та перелом нижньої щелепи. Після лікування повернувся на службу, продовжуючи захищати рубежі Батьківщини на сході. Нагороджений відзнакою Генерального штабу Збройних Сил України нагрудним знаком «Учасник АТО».
У 2016 році звільнений із військової служби, повернувся додому й почав працювати в СТОВ «Злагода» різноробочим. Проживав разом із батьками: матір'ю - Софією Самійлівною та батьком - Борисом Миколайовичем.
Служба та поранення не пройшли безслідно, часто хворів. Зранена душа й серце давали про себе знати, та мужній і терплячий Сергій не жалівся нікому. Залишався таким же безвідмовним, добрим, щирим, щедрим, готовим подати руку й допомогти кожному. Дотепний жартівник, душа компанії. Але вогник в очах згас миттєво...
10 січня 2018 року Сергій помер від серцевої недостатності. Не встиг створити сім'ю, не залишив після себе продовження. Лише згорьовані батьки, сестри і племінники, яких він любив понад усе, пам'ятають і віддають шану та честь рідній людині. Проводжали Сергія на вічний спочинок усім селом із військовими почестями.
На честь Сергія Вітюка висаджене дерево на Алеї Слави в рідному селі. Його образ стоїть у ряду мужніх односельчан, котрі віддали своє життя за свободу, незалежність та суверенітет нашої країни - України.
