Іллінецька територіальна громада

До Дня матері відбувся особливий, щемливий захід — зустріч із матерями наших полеглих Героїв, які віддали найдорожче —своє життя — за Україну, її волю і мирне майбутнє.

У залі міського Будинку культури панувала атмосфера, сповнена болю, пам’яті та глибокої вдячності. Тут не потрібно було зайвих слів — кожне материнське серце промовляло мовчки. Серце, яке чекало дзвінка, молитви, зустрічі… Серце, яке назавжди берегтиме ім’я свого сина.

Матерям полеглих Захисників-іллінчан та матерям Захисників, для яких через війну Іллінеччина вже стала рідною домівкою, було вручено пам’ятні відзнаки «Серце матері Воїна» — як символ безмежної шани, вдячності та світлої пам’яті про їхніх дітей, справжніх Героїв.

З хвилюванням і шаною до матерів Захисників України звернувся міський голова Володимир Ящук:

«Низько схиляю голову перед кожною мамою, яка втратила свою дитину у війні з російськими окупантами. Ваші сини були мужніми, справжніми, сильними людьми, котрі без вагань стали на захист рідної землі та свого народу. Вони назавжди залишаться у серцях людей, в пам’яті громади, в історії вільної України. Вони Герої, які відстояли нашу свободу і майбутнє держави.

Розумію, що немає таких слів, які могли б втамувати ваш біль. Ми у вічному боргу перед вами, і наш обов’язок — зробити все, щоб пам’ять про ваших синів жила у віках, а ви завжди відчували підтримку громади та глибоку шану.

Зичу вам здоров’я, душевної сили, підтримки дорогих вашому серцю людей та Божої опіки».

Особливо щемливим був виступ матері Захисника України, нашого земляка Павла Колобаєва – Галини Колобаєвої. Вона згадувала свого сина — його усмішку, добре серце, мрії та плани, яким не судилося здійснитися:

«Не перед ким я не стану на коліна — лише перед прапором і мамою», — це були слова мого сина, коли він ішов захищати Україну. Я думаю, у цих словах — наші діти. Ми виростили чудове покоління — сильних, мужніх, справжніх патріотів, які понад усе любили свою родину, свою країну. І коли прийшла ця московська чума, вони, не задумуючись, стали на захист рідної землі.

Ми молилися, ми робили все, що могли, допомагали війську, але так склалося — вони віддали найдорожче — своє життя. Немає більшого болю, ніж пережити свою дитину. Може пройти багато часу, та цей біль не зменшиться ніколи.

Знаєте, але нам потрібно жити далі, ростити нове покоління і в жодному разі не картати себе, не казати: «Якби повернути назад час, що б я могла зробити?». Я думаю, якби час повернувся, усе одно мій син пішов би захищати Батьківщину, пішов би воювати.

Я тільки шкодую про одне: що, можливо, мало його обіймала, мало казала, як я його люблю, мало провела часу з ним. Але нам потрібно жити далі й шукати точку опори, яка буде нас підтримувати: для когось це менші дітки, для когось — рідні, близькі, для когось — допомога іншим, волонтерство.

Обіймаю кожну з вас. Тримаймося разом, живімо далі».

Слова Галини Колобаєвої не залишили нікого з присутніх у залі байдужими, адже за кожним полеглим Героєм — цілий світ, родина, материнська молитва і біль непоправної втрати.

По завершенні заходу учасники поклали квіти до Стіни пам’яті полеглих за Україну та вшанували світлу пам’ять Захисників хвилиною мовчання.

Сьогодні, у ці непрості для країни часи, ми ще глибше розуміємо велич материнської любові й силу материнського серця. Серця, яке навіть крізь сльози продовжує любити, пам’ятати і чекати…

Ніколи не вщухне біль матерів, які втратили своїх дітей на війні. Але у серці кожної мами полеглих Воїнів житиме і пам’ять — світла, вічна, незгасна.

Пам’ятаємо наших Героїв

Шануємо матерів

Схиляємо голови перед подвигом наших Захисників